Загальна напруга можуть стати приводом тривоги не лише дорослих, але й школярів. Одже, хочу Вам запропонвати поради експертів, як відповідати на запитання школярів щодо воєнного стану.

Як учителю відповідати на запитання школярів про воєнний стан

Психолог Світлана Ройз вважає, що потрібно дитині дати відчуття безпеки. Лише відчуваючи безпеку, дитина може досліджувати світ, віддалятися від батьків, дорослішати. Важливо, щоб самі вчителі змогли впоратися й зі своєю тривогою.

Педагог Ірина Романенко переконана, що вчитель має взяти ініціативу у свої руки: чесно й відверто проговорити, що відбувається в Україні. Та водночас учителю не треба приховувати, що він не експерт, не можете пояснити всі військово-політичні нюанси. Тож варто доносити лише факти, опираючись на офіційні джерела. Також доцільно провести заняття з медіаграмотності, наприклад: визначити з учнями, які джерела можна вважати перевіреними, а які ні пояснити, чому не можна довіряти всій інформації у соцмережах.

Педагог Ірина Шевченко зауважує, що потрібно всі обговорення переводити в правове поле, уникаючи емоційних висловлювань щодо тих чи тих подій. «Єдине, на мою думку, на чому потрібнодійсно робити акцент— це на тому, що у будь-якому випадку ми залишаємося громадянами України... Поки у нас є українське свідоцтво про народження, поки в кишені паспорт з тризубом, ми маємо слідувати її законам...»,— резюмувала педагог.

Ваш урок – це більше, ніж просто 45 хвилин. Адже він може бути переданий наступним поколінням. Навчаючи своїх учнів, ви передаєте знання всім, на кого ці діти впливатимуть в майбутньому.

Первинна психологічна допомога під час війни: правила й принципи

Учитель – це одна з найбільш багатогранних професій, адже він поєднує в собі дослідника, вченого, письменника, психолога і стратега.

Як допомогти дітям та дорослим, які потребують підтримки.

Дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:

• ступеня залученості— дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі— постраждала сама або її рідні, знайомі;
• індивідуальних особливостей— вразливість, вміння опанувати себе;
• попереднього травмівного досвіду— дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.

Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на три оперативні принципи— дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами:

• невідкладності— надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
• наближеності до місця подій— надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні— у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;
• очікування, що нормальний стан відновиться,— підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;
• єдності психологічного впливу— надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;
• простоти психологічного впливу— відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням— виговоритися.

Як надати первинну психологічну допомогу дорослому під час війни

Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу:

• висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»;
• подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду— «Я не можу нічого робити, адже я пережив(-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»;
• поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч;
• подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням.

Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни

• Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».
• Створюйте атмосферу безпеки— обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.
• Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення— так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.
• Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям— переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.
• Допомагайте вибудувати життєву перспективу— визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.
• Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів— нормально.
• Підвищуйте самооцінку дитини— частіше хваліть її за хороші вчинки.
• Грайте в ігри з піском, водою чи глиною— взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.
• Не дозволяйте потурати вами— не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.

Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій.

Поради для дорослих

Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими

Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.

Убезпечте дитину від жахіть

За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.

Покажіть дитині, що вона не сама

Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся— назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.