Музей бойової слави загальноосвітньої школи № 5 заснований у 1980 році. Наш музей присвячений 13-й гвардійській Полтавській ордену Леніна, двічі Червонознаменної, орденів Суворова і Кутузова стрілковій дивізії .

Командував цією дивізією генерал Родімцев Олександр Ілліч, який народився в 1905 році в селищі Шамрик в Росії.

У 1927 році 22-ріяний Олександр Родімцев був призваний на військову службу, закінчив училище і став офіцером Червоної армії.

1936 року капітан Родімцев добровольцем поїхав в Іспанію. В жовтні 1937 року за мужність і героїзм, виявлені в боях за свободу Іспанії йому присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Через два роки він закінчив Військову академію імені Фрунзе.

Коли почалась в 1941 році війна, полковник Родімцев командував 5-ю повітряною десантною бригадою що була послана на оборону Києва.

Мансур Гизатулович Абдулін народився в 1923 році в Оренбургзькій області в Росії. Мансур Абдулін воював в рядах Червоної армії, в 13-й гвардійській дивізії.

Мансур Гизатулович був комсоргом стрілкового батальону.

Приймав участь в боях за Дніпро, а саме на острові Смерті неподалік Новогеоргіївська. Закінчив бойовий шлях в Празі.

Мансур Абдулін приїзжав до Світловодська, і на згадку залишив серію картин. Він листувався з учнями нашої школи, дуже багато зусиль приклав для створення музею. У багатьох боях 1941 року довелося брати участь воїнам 87-мої стрілецької дивізії, командиром якої був Олександр Ілліч Родімцев. У листопаді під Тімом дивізія разом з іншими частинами Червоної Армії зупинила танкове угрупування ворога призначене для наступу на Москву. 87-ма стрілецька дивізія в численних боях показала зразки мужності, відваги, дисципліни й організованості.

За великі заслуги перед Батьківщиною взимку 1942 року вона була перетворена в 13-у гвардійську стрілецьку дивізію, а її командирові присвоєне звання генерал-майора.

Навесні і влітку 1942 року війська під командуванням генерала Родімцева діють на Харківському напрямку, а в кінці липня дивізія прибула під Сталінград і влилась у героїчну сім»ю воїнів легендарної 62-ї армії. Атаки гітлерівців йшли одна за одною. Радянські воїни гинули але не відступали. «Гвардійці не відступають. Хай загинуть смертю хоробрих бійці і командири, але ворог не подолає нашу оборону»,- повідомляли в своєму донесенні командири 2-ї та 3-ї рот.

Після битви на Волзі наші війська погнали ворога на захід. І знову генерал Родімцев у знайомих місцях в тяжкі дні 1941 року його воїни відбивали атаки переважаючих сил ворога. Корпус під його командуванням визволяє Харків, Полтаву, Знам»янку, Кременчук, Новогеоргівськ та інші міста України. Його воїни виявляли героїзм.

На цьому експонаті ви бачите вчителів нашої школи, ветеранів ВВв. На фотографіях ви бачите : вчителя фізики Тишко Миколу Васильовича; вчителя географії Месняєву Наталію Родіонівну; вчителя НВП Махно Петра Миколайовича; вчителя початкових класів Кокору Галину Пилипівну.

Махно Петро Миколайович гвардії майор у відставці, народився в 1924 році. Учасник ВВв з лютого 1943 року по грудень 1944 року. Прийняв участь в боях на Курській дузі , визволенню Білорусії, Литви і воював у Східній Прусії.

Довгий час Петро Миколайович працював в нашій школі вчителем військово патріотичного виховання. В данний час живе в м. Тернополі.

Війна в Афганістані – повномасштабний збройний конфлікт Радянського Союзу, проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. Розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. В результаті цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн. або 10% з числа тодішнього населення країни радянські втрати за офіційними даними СРСР становили близько 15 тисяч військовослужбовців.

Серед випускників ЗШ № 5 були учасники воєнних дій. Випускник нашої школи Клюс Віктор . На стенді є особисті речі Віктора , його диплом . Випускники – афганці часто приходять на зустріч з нашими учнями в школу і розповідають про бойові дії.

На фото ви можете побачити випускників Полякова Ігоря, Стеценка Віктора, Рожко Станіслава. Ладний героїзм дивізії корпусу дістали почесну назву Полтавської і Кременчуцької, а І.Родімцеву було присвоєно звання генерал – лейтенанта.

З важкими боями його корпус пройшов сотні кілометрів по території Радянської України, братньої Польщі і вийшов до Вісли. І знову, як і на берегах Волги та Дніпра, гвардійці відзначилися винятковим героїзмом під час форсування Вісли в районі Сандомира. Тут їм згодився досвід сталінградських боїв. Проти корпусу Родімцева німецьке командування кинуло чотири танкових , одну моторизовану і дві піхотні дивізії. Та ворог не зміг скинути радянських воїнів у Віслу.

Прорвавши міцно укріплену оборону гітлерівців, корпус зробив сміливий ривок від Вісли до Одеру й з ходу форсував його. Під час Берлінської наступальної операції війська під командуванням Родімцева наступила на південь від Берліна.

24 квітня 1945 року вони вийшли в Ельбу в районі Торгау. Тут уперше зустрілися гвардійці – сталінградці, що прийшли з Волги, з військами союзників.

Близько 7500 кілометрів подолали воїни Родімцева, ведучи безперервні важкі бої, але і на Ельбі для них не закінчилась війна. Командир корпусу дістав наказ повернути на південь і визволити Дрезден. Свій бойовий шлях дивізія закінчила в Празі.

Кiлькiсть переглядiв: 1253

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.